Львівський музей українського мистецтва

Першим його директором був відомий вчений Іларіон Семенович Свєнціцький. У перші роки існування музей обмежив свою діяльність збиранням і вивченням стародавнього мистецтва , і лише згодом , завдяки зусиллям ентузіастів , його зацікавлення розширились. У 1913 році Національний музей був відкритий для публічного відвідування. Він розмістився в просторих залах придбаного будинку , де знаходиться й тепер.Відтоді музей стає відомим у Західній Україні та за її межами , встановлює тісні взаємини з іншими музеями , зокрема Києва , Москви , Петербурга.Сюди ввійшли полотна , подаровані , зокрема , визначними діячами російської культури О.Шахматовим , О.Соболєвим , В.Васнецовим , твори народного мистецтва та українських митців-професіоналів. Тепер у музеї зібрані цінні колекції творів стародавнього мистецтва , мистецтва , мистецтва ХІХпочатку ХХ ст. , українських радянських професійних та народних художників. У фондах стародавнього мистецтва є памятки ХІІ-ХІV ст. – бронзові ікони , фрагменти декоративного різблення по каменю тощо , що репрезентують мистецтво доби Київської Русі. Зібрання ікон – одне з найкращих і найцінніших на Україні.Експозиція музею дає доволі повне уявлення про шляхи розвитку українського іконописного малярства ХІV-ХVІІІ ст.

Бурхливий розвиток українського мистецтва ХVІІ ст. зумовлений боротьбою українського народу за соціальне й національне визволення та воз’єднання України з Росією, широко ілюструє чимала збірка творів тогочасного малярства.Особливо цінні твори двох найвизначніших митців – Йова Кондзелевича ( автора славнозвісного Богородчанського іконостаса ) та Івана Рутковича.Обидва художники залишили нам прекрасні твори , в основу яких покладені вже не абстрактні уявлення про потойбічний світ , а глибоке знання життя , вивчення натури. Серед живопису ХVІІІ ст. слід згадати цікаву колекцію портретів майстрів О. Білявського , І.Барановського та Л. Долинського , вихованців художніх академій Рима й Відня.

Чимала кількість творів декоративної різьби ХVІІ-ХVІІІ ст. дає змогу простежити розвиток цієї галузі українського мистецтва. Не дуже велика збірка старовинної скульптури має зразки кам’яної і дерев’яної скульптури. Про блискучий розвиток книжкової мініатюри та орнаменту , високий художній рівень оформлення книжок на Україні свідчить колекція рукописів XIV-XVIII ст. і зібрання перших стародруків , з-поміж яких московський ”Апостол”(1564) та львівський “Апостол” (1573-1574) І.Федорова.

Багату експозицію стародавнього мистецтва доповнюють окремі колекції гравюр та гаптувань XV-XVIII ст., металевий посуд та інші зразки прикладного мистецтва, що мають велику пізнавальну та історичну цінність.

Значне місце в музеї посідають роботи українських художників XIX-XX ст. , головним чином західноукраїнських. Це дає змогу глибоко вивчити своєрідні риси та особливості західноукраїнського мистецтва, познайомитися з течіями та напрямками , зумовленими специфікою політичного й культурного життя українського народу під владою Австро-Угорщини , а пізніше – панської Польщі. Серед мистецьких творів цього періоду особливо цінні “ Автопортрет” Т.Шевченка роботи часів заслання , його ж гравюри з картин К.Брюллова і Рембрандта , а також кілька картин К. Трутовського ( “Дівчина з снопами” , “Побачення” ).Широко представлена творчість митців , що працювали на західних землях України в ІІ пол.ХІХ ст., зокрема К.Устияновича і Т.Копистинського – піонерів реалізму в західноукраїнському живописі.З творів К. Устияновича найліпші “ Т.Шевченко на засланні” , “Гуцул”. Кілька картин ілюструють творчість видатного портретиста , пейзажиста та майстра жанрової картини І.Романчука ( “ З дороги” , “ Лісовий краєвид” ). У збірках музею є твори українських художників В.Орловського , К. Крижицького , П. Левченка , М.Ткаченка , С.Васильківського , М. Пимоненка , вихованців Петербурзької Академії мистецтв та Московського училища живопису , скульптури і архітектури. Кінець ХІХ-початок ХХ ст.- етап дальшого розвитку українського образотворчого мистецтва на шляху до реалізму , народності й демократизму – репрезентований творами О.Мурашка , Ф.Красицького , Й.Куриласа, І.Труша , О.Кульчицької та інших.З творів Ф.Красицького в музеї експонується найпопулярніша його картина – “Гість із Запоріжжя”. Дуже цікава велика колекція творів І. Труша , видатного художника-реаліста.Краєвиди та етюди , портрети , картини побутового жанру характеризують його як талановитого , своєрідного майстра.В музеї експонуються “Портрет Лесі Українки” , “Захід сонця в лісі” , “Дніпро” , “Самітня сосна” , “Автопортрет”. Широко й різноманітно представлено творчість О.Кульчицікої в галузі графіки , живопису і прикладного мистецтва. З невеликого зібрання О. Новаківського , засновника художньої школи у Львові , слід згадати роботи “Діти” , “Автопортрет” , “Пробудження” , “Натюрморт” , що дають уявлення про небуденний талант їхнього автора. М.Івасюк – майстер історичного , батального та побутового жанрівпредставлений картинами “В”їзд Б.Хмельницького до Києва” , “Мати” , “Біля криниці” , “Автопортрет”. Цікаві також твори популярних українських художників Й.Куриласа ( “Бабуся” , “Бідна жінка” , “Портрет дружини” , “На Гуцульщині” ) та А. Манастирського ( “Запорожець” , “Два приятелі” , “Паламар” ).Обидва вони типові послідовники реалістичного мистецтва , що переборювало на Західній Україні всілякі формалістичні течії. Експозиція відділу давнього українського мистецтва охоплює великий відтінок часу – з ХІ по ХVІІІ ст. В її основі – багата колекція творів декоративного мистецтва ( метал , різьба по каменю і дереву , гаптування ) , малярства , графіки , скульптури. У силу історичних умов колекцію відділу складають в основному твори , що походять із західних областей України. Проте вони дають уявлення про основні напрями , течії та етапи розвитку українського мистецтва цього періоду в цілому.

Експозицію відділу відкривають знайдені під час археологічних розкопок зразки ужиткового мистецтва Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Твори давнього станкового чи монументального малярства західноукраїнських земель до наших днів не збереглися. Про них можна судити лише на підставі скупих даних книжкової мініатюри , литих бронзових чи різьблених з каменю іконок. Деяке уявлення про стиль та іконографічно-композиційні особливості цих видів давнього мистецтва дають представлені в експозиції мініатюрні ікони: різьблені з каменю - “Микола” з Крилоса (ХІІ ст.) , “Спас” із Звенигорода (ХІІІ – ХІV ст.) ; литі бронзові – “Спас на престолі” з Поморян (ХІ ст.) , “Благовіщення” з Жукова (ХІІІ – ХІV ст.) Дві ікони представляють мистецтво ХІV ст.Від того сповненого тривогою і трагізмом часу , коли постійно повторювалися спустошливі татарські набіги і не припинялися напади польсько-литовських та угорських феодалів , до наших днів дійшло дуже мало пам’яток культури.Серед них одне з чільних місць займає ікона “Юрій Змієборець” із Станилі. Її лаконічна , площинно потрактована , скупа на кольори композиція символічно передає боротьбу добра зі злом , правди з кривдою.Кінцем ХІV ст. датується монументальна ікона “Преображення” з Бусовиська.

Значно ширше представлене в експозиції малярство ХV ст. , якому притаманні бережне дотримання давніх іконографічних канонів і стилю , піднесеність художнього образу , витонченість кольорових поєднань.Видатною пам”яткою цього періоду є ікона “Архангел Гавриїл” з Дальови.Вона привертає увагу вишуканістю колористичного рішення , досконалою композицією.

Другою половиною ХV – початком ХVІ ст. датуються ікони “Пантократор” з Милика , “Архістратиг Михаїл з діяннями” та “Цар Давид” з Дальови , “Микола” із Здвиження , “Василій і Петро” з Лисятич.Вони виділяються насиченістю кольорів , чіткою графічною виразністю основи , деяким захопленням декором.В останніх двох іконах наявні готичні елементи.

Розвиток мистецтва ХVІ ст. проходив під впливом гуманістичних ідей та мистецької культури Ренесансу.Цьому сприяли широкі міжнародні торговельні та культурні зв”язки , пробуджене самоусвідомлене почуття людської гідності. До класичних зразків українського малярства ХVІ ст. належить виконана у мажорних кольорах ікона “Різдво Христове” з Трушевичів.

Чимала колекція творів живопису , декоративної різьби , старовинної скульптури, книжкової мініатюри широко ілюструє бурхливий розвиток українського мистецтва ХVІІ – ХVІІІ ст. , обумовлений боротьбою українського народу за соціальне і національне визволення та воз”єднання України з Росією , поширенням гуманістичних та демократичних ідей. Від іконописних сюжетів художники ХVІІ ст. переходять до реального відтворення образів та навколишньої дійсності. Канонічні сюжети вони починають трактувати як світські жанрові сцени , канонізованим образам надають рис живої людини , з цікавістю передають її реальне оточення , предмети побуту , життєві ситуації. Художники знайомляться з анатомією людського тіла , намагаються об’ємно трактувати форму предметів , оволодівають таємницями лінійної перспективи та передачі простору , починають застосовувати олійну техніку , що набагато розширювало можливості зображувальних засобів.При цьому використовуються і традиційні прийоми , особливо декоративного характеру.Великого розвитку набуває світський живопис , зокрема портрет.

Яскраву сторінку в історії українського мистецтва займає творчість народних художників , які зображали своїх сучасників , відомі історичні події або просто звичайні життєві сцени.В лаконічній , але дуже виразній формі , з певною професійною майстерністю , поєднаною з наївністю образу , вони створювали надзвичайно оригінальні мистецькі твори.У ХVІІІ ст. на сході України великої популярності набуває картина з козаком Мамаєм , який уособлював народного визволителя.Відбиття у народній творчості знайшов і гайдамацький рух ( зображення ватажків повстання Івана Гонти , Хоми – осаула житомирського ).У другій половині ХVІІІ ст. спостерігається інтерес до образу простої людини , селянина.Таким зразком народної картини кінця ХVІІІ ст. є “Відпочинок орача”.Виконана в плані наївного реалізму , вона з любов’ю і теплотою відтворює образ селянина-трудівника. В експозиції відділу широко представлено художнє оформлення рукописної та друкованої книги ХІV – XVIII ст. У книжних мініатюрах знайшли продовження мистецькі традиції Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Цікавою пам”яткою кінця ХV ст. є “Євангеліє” з Галича , яке відзначається прекрасним каліграфічним почерком майстра та елементами народної творчості в мініатюрах.

Важливий розділ в експозиції давнього мистецтва займає скульптура. Відкриває його декоративне різьблення по каменю часів Галиціко-Волинського князівства ( фрагменти архітектурного декору з Крилоса ) і виконана з каменю голова юнака у княжій шапці з Унева ( ХV ст.) – найдавніший зразок скульптурного зображення в колекції музею.Про монументальний , дещо узагальнений стиль скульптури ХVІ ст. дають уявлення невелика фігурка жіночої постаті у мантії та суцільно золочена постать у царській короні. Чимала кількість зразків декоративної різьби по дереву ХVII-XVIII ст. дає змогу простежити розвиток і цієї галузі українського мистецтва.Ранній період представляють царські врата (XVII ст.) з Новоселиці. Застосована у них плоска й ажурна різьба виконана в традиціях Ренесансу.Про мистецький рівень різьблення кінця XVII ст. дає уявлення вівтарик (1696) із Загоровського монастиря на Волині. В основу композиції його ажурної золоченої різьби покладено поширений на той час декоративносимволічний мотив – виноградну лозу.

Приблизно тим же часом , що й вівтарик , датується різьблений з суцільного пня свічник.XVIII ст.представляють царські врата (1716 ) з Могильниці і врата ( середина XVIII ст.) із Станіславщини ( тепер Івано-Франківська область ). У XVI – XVIII ст. на Україні значного розвитку набуває художня обробка металу. Одним з відомих її центрів був Львів. В експозиції в основному представлені зразки техніки карбування , у яких традиційні іконографічні зображення поєднуються з орнаментальними мотивами.

Музейна колекція малярства , графіки й скульптури ХІХ – початку ХХ ст. представляє творчість майже всіх видатних митців , які працювали тоді на українських землях.Побудована за історико-хронологічним принципом , вона дає досить повне уявлення про українське мистецтво цього періоду , розкриває ті зміни , які залежно від історико-політичних та соціально-економічних умов відбувалися в процесі його розвитку.

Одночасно колекція яскраво виявляє тісний зв’язок українського мистецтва та мистецтва інших народів. В силу історичних умов в експозиції відділу ширше представлені твори західноукраїнських художників.Це дає можливість докладно вивчити своєрідні риси та особливості мистецтва західних земель України , ознайомитися з художніми течіями , напрямками , зумовленими специфікою суспільного і культурного життя українського народу , що перебував під владою Австро-Угорщини , а пізніше – буржуазної Польщі. Складні суспільно-політичні процеси ХІХ – початку ХХ ст. значно вплинули на розвиток мистецтва , на його ідейну та стильову еволюцію. Під впливом визвольного та революційного руху , демократичних ідей в українському мистецтві першої половини ХІХ ст. посилюється боротьба за реалізм. Ця тенденція найбільше проявилася у мистецтві східних земель України. Уже в першій половині минулого століття в українському малярстві чітко окреслюються окремі його жанри – побутовий , історичний , пейзажний.У нову фазу розвитку вступив поширений раніше портретний жанр, який остаточно пориває з іконописними традиціями і повністю спирається на реалістичні живописні засади. Серед унікальних колекцій музею особливе місце займає зібрання творів народного мистецтва.

Експозицію відділу , яка розміщена у трьох залах , складають рідкісні зразки народного мистецтва.Тут широко предсталені художня кераміка , різьба по дереву , ткацтво , килимарство , вишивка , художня обробка металу , скло , настінний та писанковий розпис тощо. Весь цей матеріал не тільки демонструє багатогранність художньої творчості народу , розкриває її суть , а й дає можливість відтворити історичну картину розвитку народного мистецтва. Відкривають експозицію відділу зразки найдавнішого народного мистецтва.Саме до них належить виставлений тут глиняний посуд , який знайдено під час археологічних розкопок на території західних областей України. Він свідчить про те , що вироби з глини були поширені на цих Землях ще в епоху неоліту.

Велика колекція керамічних виробів представляє майже всі основні центри гончарного виробництва , що існували на Україні протягом XVIII – XX ст. Тут і розписані глечики , горщики та миски з Київщини , і вироби тиквовидної форми з Галичини та Поділля , і яскраво розмальовані іграшки з Бойківщини й Волині.Серед них виділяються оригінальністю витвори народних умільців Прикарпаття і Підкарпаття.